Вдячні жителі відспівали молитву за упокій льотчиків
Прощальним вантажем-200 повернеться на Вінниччину відставний майор - льотчик Сергій Дядечко. Він загинув у страшній авіакатастрофі у Пакистані.
Про небо Сергій, який родом з села Липняжка Кіровоградської області, мріяв з дитинства. Після школи працював трактористом і одночасно готувався до вступу в льотне училище. Вступив у технічне цивільне, вчився на «відмінно». Але після першого курсу припинив навчання. Служив у Повітряно-десантних військах, став командиром взводу. Просився в Афганістан, втім, отримав відмову. Наближався «дембель», Сергій написав рапорт на вступ у Балашовське вище військове авіаційне училище. Вступив, літав, з парашутом стрибав. Лише офіційно мав більше 150 стрибків, а зранку, коли товариші спали, ходив на парашутну вишку.
- Після закінчення училища у 1989 році льотчиком-інженером отримав призначення у Кіровабад. Командир був вимогливий, дисциплінований, виважений, мав багато друзів. Польоти, навчання, короткий перепочинок — і знову в наряд чи на заняття, тривога — полетів. Але його очі просто палали від щастя, — каже дружина Маргарита Володимирівна. — З розвалом Союзу Сергій хотів служити лише на Україні. Перевівся, але польоти майже припинились, пішла паперова робота. Він працював сумлінно, але без вогню у душі. Наймана квартира, низька зарплатня. Бідний, як він переживав. Душевний вогонь палив його. Приклад: коли нашій доньці вже було 15 років, вона вперше увійшла у власну кімнату нашої власної квартири.
Сергій Андрійович служив помічником командира авіаційного загону авіаескадрильї повітряного пункту управління Генерального штабу Збройних сил України у Вінниці.
- Він був першокласним льотчиком. Передавав свій досвід та навчав молодих пілотів, допомагав відновлювати та вдосконалювати навички тим, хто мав перерви у польотах. На жаль, з середини 90-х років літали наші військові все менше через брак фінансування. Скорочувались військові частини, сотнями писали рапорти на звільнення льотчики. Не витримували мізерного грошового забезпечення, соціальної незахищеності родин і себе, гнітив нереалізований потенціал. Шукали кращої долі у цивільних авіакомпаніях. Чи міг Сергій ще служити? Звісно! Але де? — з сумом констатував голова Вінницької обласної організації Спілки офіцерів України, полковник запасу Ігор Окуленко.
У 2001 році Сергій Дядечко був звільнений у запас у зв'язку зі скороченням штатів. З 2004-го по січень 2010 року очолював Вінницьку обласну організацію Спілки офіцерів України. Активно займався соціальним захистом військових та їхніх родин, квартирними питаннями.
- Хіба не міг дужий, розумний чоловік із неабиякими організаторськими здібностями зробити кар’єру в силових структурах, владі, бізнесі? Однак не зрадив улюбленому небу. Влаштувавшись у авіакомпанію, був щасливий, що знову літає. Хтось скаже, погнався за великими грішми. Але якби у нас була розвинена авіація... У минулому році привезли до Вінниці льотчика, який загинув за кордоном, — з болем каже дружина. — Я не хотіла відпускати Сергія в останню поїздку. Було передчуття біди, адже був він у відпустці чотири місяці. Ніби поспішав жити. Ми були у Львові у доньки, у ліс їздили. І весь час казав: «Це для тебе». Я: «Чого ж для мене?» А він: «Вибач». Але якби Сергій залишився тут, він би собі ніколи не пробачив. Перед трагедією отримала від нього SМS, що вони вже у Карачі. Також написав, що сумує за нашим снігом.
Літак Іл-76 з екіпажем з восьми чоловік розбився у ніч на неділю, 28 листопада, у передмісті Карачі. Він перевозив вантаж гуманітарної допомоги з Об'єднаних Арабських Еміратів до Судана. На борту літака було завантажено близько 40 тонн наметів. Свій останній подвиг екіпаж літака здійснив під час зльоту, коли загорівся один двигун. Машина почала втрачати висоту. Згодом перший секретар з консульських питань посольства України в Ісламабаді Ігор Гусак сказав, що «екіпаж направив літак на порожній будинок, аби уникнути жертв. Інакше постраждали б сотні людей. Вдячні жителі відспівали молитву за упокій їхніх душ».
- Держава витрачає мільйони гривень на підготовку льотчиків військової та військово-транспортної авіації. Потім найкращі стають непотрібними нашій країні, хоча мають величезний досвід і потенціал, який би міг так нам згодитись. У сумнівних авіакомпаніях вони працюють, ризикуючи отримати автоматну чергу чи постріл з гранатомета, не знаючи, чи зможуть приземлитися, чи злетіти. Чи дотримуються режиму праці-відпочинку пілотів, чи ремонтують і обслуговують належним чином літаки? — роздумує Ігор Окуленко. — А що робити діючим офіцерам? Низька заробітна платня за службу з ранку і до світанку, чергування, постійну бойову готовність. І добре, якщо літаєш, а не сидиш у паперах. Добре тим, хто потрапляє у частини свого регіону, а безквартирні наймають житло за 75% зарплатні... Нині Державний бюджет передбачає ще менше витрат на потреби Збройних сил, отож далі звільнятимуться кращі льотчики, як би не намагалось командування Повітряних сил ЗСУ зберегти потенціал військової авіації.
Родина чекає повернення тіла Сергія Дядечка на Батьківщину. Процедура триватиме близько місяця. На Вінниччині його і проведуть в останню путь. Дружина і діти дуже вдячні усім, хто підтримав і допомагав їм. А про чоловіка і батька кажуть: він завжди з нами був і буде. Вічна пам’ять!

Анатолій МЕЛЬНИК