— концентрація влади в руках Президента;

— занепад українського парламентаризму;

— початок формування української моделі «керованої демократії» (замість демократії вільної конкуренції);

— формування системи двох урядів — політичного (адміністрація Президента) і господарського (Кабінет Міністрів), посилення ролі АП;

— посилення ролі силових структур і силових методів впливу на політичний процес;

— суттєве збільшення проблем для розвитку демократії та свободи слова в країні;

— формування нової багатовекторної зовнішньої політики (підтримання балансу інтересів між Заходом і Росією, позаблоковість, демонстрація лояльності до США, розвиток відносин із Китаєм);

— відновлення стратегічного партнерства з Росією;

— початок структурних реформ на тлі посилення конфліктів інтересів та соціальної напруги навколо заявлених змін (найбільш помітно це проявилося під час конфлікту навколо Податкового кодексу);

— криза політичної опозиції;

— прояви громадянської опозиції («підприємницький Майдан», студентські протести, рух «Стоп цензура!» тощо);

— посилення суспільної недовіри одночасно і до влади, і до опозиції; посилення одночасно і протестних настроїв, і політичної апатії населення України.